Війна – їх там немає

Війна, це слово нам знайоме з минулого століття – Другої світової війни. Після 1945 року народ СРСР спокійно зажив з впевненістю, що закінчилась остання Світова війна. Всі розуміли, лихо яке робить ворог, незрівнянне ні з яким стихійним лихом.

Переможців у сучасні війні не буває, тому що з обох боків зруйнована економіка і міста сторін конфлікту лягають великим тягарем на простих громадян. Це розуміє кожна людина в світі. Саме вони втратили своїх рідних, розтрощені їх домівки, зруйноване майбутнє людей.

Але війни починають не народи, а політики і диктатори. Вони бажають ще більше грошей і влади, хоча вони всі заможні люди. Жага світової влади штовхає політиків на розв’язання війн. Вони чекають публічного визнання їх величі і схилення голови перед ними іншими світовими діячами. Ще гірше відбувається, коли до влади приходить людина з рисами характеру диктатора. В такому випадку бути війні чи ні вирішує лише одна людина – імператор.

Таке відбувалось практично на всьому протязі історії людства. Прикладом є фашистська Німеччина періоду Другої світової війни на чолі с Адольфом Гітлером. Мета фюрера була захоплення світу і встановлення нового світового порядку. До чого це призвело все людство знає, але від громадян нічого не залежить, якщо при владі стоїть диктатор. Перше, що робить кожен диктатор, це за допомогою пропаганди промивають мізки пересічному людству. Їх впевнюють що їх керівник геніальна людина, яка веде громадян до кращого щасливого життя, але за поняттями вождя нації.

Наступна фаза для такої влади це мілітаризація. На виконання такого завдання кидаються всі фінансові кошти держави. Це тільки доказує, що диктатору важливо не добробут людей, а його влада і досягнення головної мети – поставити перед ним на коліна увесь світ.

І ось ми підійшли до нашої сучасності, бо треба розібратися що відбувається в світі сьогодні. Після розпаду СРСР, Росія оголосила себе спадкоємицею великої комуністичної імперії. Хоча в жодному документі ООН це не закріплено. Але маємо що маємо. Ніхто про це із країн світу не заперечував. Всі сподівались, що ця держава почне нову миролюбну політику і перегляне зовнішні диктаторські дії СРСР по відношенню до багатьох країн світу.

Так продовжувалось всі 90-ті роки при Борисі Єльцині. Приход до влади В. Путіна вселив надію, що той буде продовжувати миролюбну політику. Він почав свою діяльність з піару своєї персони і демонструванням прогресивних кроків у політиці Росії. Путін назбирав собі багато прихильників і в СМІ почулася така фраза «Путин умнейший человек».

Перший етап цього політика був переможним. Керівник Росії продовжував підтримувати думку людей про його геніальність. Для нього була дуже важлива позитивна оцінка його дій громадянами Росії. І тому він не поспішав вносити корегування в свою політику всередині РФ. Але політика Росії та президента, по відношенню до колишніх республік СРСР, носила великодержавний характер. Москва, як і раніше, продовжувала керувати ними, незважаючи на їх самостійність. По-іншому і не могло бути.

Всі росіяни довгі роки виховувались великодержавною політикою СРСР, а далі Росією. Вони вважали себе і свою державу: великою країною, росіян самими розумними, науку передовою і найкращою, армію найсильнішою, державу найбагатшою. І скрізь вони були великі і найкращі. А от відношення до людей колишніх республік,  в них було виховано як у «барина к холопу». Хоча в пресі звучали фальшиві слова про братню любов.

Історія наглядно демонструє чим закінчувалась така любов, коли вставало питання самостійності, волі і вибору свого шляху розвитку українським народом. Все закінчувалось тиском і заборонами Україні йти своєю дорогою.

Прагнення України приєднатися до ЄС бере початок з 1994 року. Тоді уряд заявив, що інтеграція до ЄС є головною метою зовнішньої політики України. У березні 2007 р. ЄС та Україна розпочали переговори про підписання нової угоди для більш тісного економічного співробітництва. Угода про асоціацію України ініційована у 2012 році.

Але 21 листопада 2013 року уряд Азарова припинив підготовку до її підписання за розпорядженням проросійського президента Віктора Януковича. Підписання угоди на саміті ЄС у Вільнюсі 28 листопада 2013 року було зірвано.

Такі дії колишнього президента викликали обурення народу України і громадяни вийшли на акцію протесту на майдані Незалежності. Ось тоді було перше втручання в незалежність України з боку Росії. До Києва прибула велика група снайперів ФСБ братньої Росії. Які розстрілювали беззбройних людей на майдані. Це був першій попереджувальний дзвіночок з боку Путіна.

А 20 лютого 2014 року почалась операція ФСБ Росії по захвату Кримського півострову. Послідовно почалося захоплення військових частин Збройних Сил України (ЗСУ). Ворогом було порушено управління військами. Військові частини на півострові залишились без керування.

Путін все розрахував. В ту мить Україна залишилась без Президента Януковича, який разом із своїм оточенням втік до Росії. Виконуючим обов’язки Президента і Головнокомандувача Збройними Силами України був призначений О. Турчинов. Він виявився неготовим для виконання посади Головнокомандувача ЗСУ. Потрібно було приймати важливі вольові рішення, але Турчинов не наважився надати наказ на відкриття вогню по агресору. Тому російські війська без бою зайняли Автономну Республіку Крим.

Таке легке захоплення української території надихнуло Путіна на подальші дії і він по такій же схемі починає операцію по захопленню Донбасу. В плани Путіна входило завоювати весь схід і південь України. Але слабкою ланкою виявився лише Донбас.

Почалось все  з дій диверсійної групи, на чолі якої стояв полковник ФСБ І. Гіркин (Стрєлков). Вони організували бунт і захоплення органів влади в Донбасі. Вся поліція і гвардія перейшли на бік російських диверсантів. Такі дії дуже ускладнили ситуацію і вимагали негайних дій від керівництва України.

Але Турчинов знову не прийняв ніяких рішучих запобіжних дій для ліквідації ворога. На відміну нашій владі, Росія швидко завела в Донбас свої дві сухопутні армії і це сприяло розв’язанню війни на сході України на довгі вісім років.

В 2014 році обрали нового Президента України, який зразу почав укріплювати Збройні Сили. Але ворог використовував підступні способи  бойових дій, які заборонені конвенціями міжнародних установ. Військові РФ розміщували свої «Гради», танки, артилерію біля домів мирних громадян, що не давало можливості знищувати ворога. Війна стала носити оборонний характер, а перестрілка між сторонами розтягнулась на довгих вісім років. Переможець в такій тактиці на війні буває той в кого більше ресурсів.

Такий стан справ не відповідав планам Путіна. Військові шукали можливість розпочати бойові дії проти України під якимось приводом. Вони хотіли винною у розв’язуванні війни зробити Україну. В СМІ на Україну і її Президента російська пропаганда разом злила брехливий бруд. Треба сказати, що ворог все вірно розрахував, і в народі поповзли чутки про корупційні дії нового Президента.

В подальшому розслідування показало повну відсутність фактів, пов’язаних з можливою корупцією Порошенка П.О. З початку листопаду 2021 року Росія почала стягувати свої війська до українського кордону. За даними СМІ чисельність військ складала біля 200 тисяч військових.

Перед цим за домовленістю двох диктаторів Путіна з Лукашенком, Росія ввела свої війська до Білорусі. Лукашенко здав країну Росії без бою. Тепер вивести ці війська для білорусів практично стало неможливо. Російські війська довгий час знаходилися в польових умовах, що погано відбивалося на стані російських військ. Навчання проводились армією РФ для дезорієнтації Збройних Сил України.

В той час світове суспільство уважно стежило за такими діями армії РФ. В пресі постійно виникало питання – чи розв’яже Путін війну з Україно. Його постійно задавали ведучі новин на телебаченні відомим політологам. І більша частина з них вважали, що Путіну немає ніякого сенсу це робити. Від цієї війни Росія нічого не виграє. Путін завіряв світове суспільство, що це тільки навчання і Росія не збирається нападати на Україну. Але в нього  були зовсім інші плани. Про них ніхто не знав і не припускав початку нової агресії в Європі. (Далі буде…) «Слава Україні!»

          4 березня 2022 року                                                               м. Київ

 

This Post Has 2 Comments

Залишити відповідь