1

65 хайвей на ділянці Джорджіана ‒ Грінвіл був порожній до самого горизонту. Від розжареного до межі літньою спекою асфальту, в повітрі стояв запах горілих покришок та бітуму, а в далині дороги утворилися міражі величезних калюж, що поєднували уяву з реальністю. Нарешті біля горизонту з’явився байкер, він то виникав, то знову зникав у безмежних озерах дорожніх міражів. Іноді вони, як казкові маги, відокремлювали тулуб людини від байка. Таке видовище було короткочасним, але воно, безумовно, призвело б можливих глядачів у захват. Це виглядало як неймовірний цирковий фокус, продемонстрований природою. Байкер швидко наближався до Джорджіани, не звертаючи уваги на обмеження швидкості. На узбіччі дороги сиділо два невеликих грифи, вони розправлялися з трупом нещодавно збитої собаки. Чорний чопер, з оранжево-червоним полум’ям на баку та крилах пронісся повз них, вдаривши хвилею гарячого повітря з такою силою, що вони ледве втримались на своїй здобичі.

Перед поворотом на 106 шосе байкер зменшив швидкість, повернув на нього і через дві милі виїхав на Уілмак-лейн до лісового озера. Місяць тому біля його північної частини, було знайдено тіло вбитої жінки двадцяти чотирьох років. Пізніше було встановлено її особу, це була ‒ Амалія Торрес з Атланти. Байкер залишив свій чопер на лісовій дорозі, а сам пішов до озера. Завдяки зробленим поліцією фотознімкам він точно знав місце, де було скоєно злочин. Алан Сміт, адвокат юридичної компанії «Паркер і Сміт» з Атланти уважно оглядав місце, на якому знайшли Амалію Торрес. Це саме він на чорному чопері поспішав потрапити на місце злочину. Сміт не сподівався знайти якісь нові докази, розуміючи, що поліція тут зібрала все до найдрібніших деталей, а після них щось шукати ‒ марно витрачати час. Алан хотів знайти тут не матеріальні докази, а зрозуміти психологію вбивці, відчути, чим той керувався при скоєнні злочину. Алан добре пам’ятав місце, де знайшли уламки від розбитого стоп-сигналу чопера. Він попрямував до нього і відразу помітив багато дрібних червоних уламків, розміром з піщинку, що залишилися лежати на землі. Його здивувала відсутність перешкоди, яка б могла розбити ліхтар стоп-сигналу. Поруч не було жодного дерева, сліди якогось автотранспорту так само були відсутні. Алан не забув, що висунута поліцією щодо його клієнта підозра в скоєнні злочину була заснована саме на цьому доказі ‒ уламках розбитого ліхтаря його чопера. Поліція не хотіла слухати пояснень Міллера, що йому розбили ліхтар в Атланті задовго до цього випадку. Того ж дня, на вулиці, поліціянт ще зробив йому попередження за несправність байка. Його просили пояснити, як уламки його ліхтаря виявилися на місці злочину. Але Ентоні Міллер тільки розводив руками та нічого не міг придумати. «Так, це питання, на яке доведеться шукати відповідь», ‒ подумав Алан. І ще на багато інших, які лежать в основі звинувачень поліції на адресу Ентоні. А найголовніше, що Міллер знав убиту дівчину та зустрічався з нею кілька місяців тому. Вони були знайомі близько року, як стверджував Тоні, справа навіть ішла до весілля. Їхні стосунки закінчилися несподівано для Міллера. Хтось підкинув Амалії старе фото, де він цілується зі своєю колишньою дівчиною, але на ньому стояла свіжа дата. Саме в цей день вони з Амалією не зустрічалися, Тоні їздив у відрядження по роботі в Джорджіану. Сталася сварка і Амалія заборонила йому до неї підходити. Розрив виявився остаточним, а незабаром Амалія зникла. Ніхто не знав, куди вона поділася. Тоні підозрював, що вона зовсім поїхала з міста. Алан закінчив оглядати місце, де з останнім подихом обірвалося життя Амалії Торрес. Він попрямував до свого чопера і через кілька хвилин вже швидко їхав в напрямку Джорджіани. Перед самим виїздом на 65 хайвей, Алан побачив придорожній ресторан. Він вирішив зупинитися та поговорити з працівниками та відвідувачами, може вони бачили те, що вислизнуло з-під пильного ока поліції. Народу в залі було не багато, сиділо четверо далекобійників і двоє поліціянтів. Крім бармена і офіціантки розмовляти було ні з ким. До поліціянтів Алан вирішив не звертатися, вони не шанують адвокатів і неохоче діляться з ними інформацією. Бармен виявився непоганим хлопцем, він чув про вбивство жінки в їхньому районі. Сам він нічого не знав, з вікна ресторану багато не побачиш, але подумавши, згадав.

‒ Перед тим, як її знайшли на озері, заїжджав шериф і розповідав, що він вдруге бачить на узбіччі одного і того ж байкера в тому районі. Той розглядав у бінокль околиці озера. А шолом та байк були схожі на ваші, так само з полум’ям. Тільки ви набагато вищий за нього. Той байкер був невисокого зросту з тендітною фігурою.

‒ А де мені цього шерифа знайти?

‒ В офісі на Міл стріт точно скажуть, де знайти шерифа.

‒ Дякую вам, поїду з ним зустрінуся.

Міл стріт Алан знайшов легко, офіс шерифа був в центрі міста. Там сидів помічник шерифа, який зв’язався з шефом по радіостанції. Шериф пообіцяв через десять хвилин під’їхати.

‒ Ларрі, хто мене хоче бачити? ‒ голосно запитав шериф, тільки-но переступивши поріг. На вигляд йому було не менше п’ятдесяти років, і за час роботи шерифом йому, мабуть, довелося немало побачити. Він вочевидь належав до тієї категорії шерифів, які вважали, що в їхньому місті не повинно бути місця злочинності.

‒ Я, Алан Сміт ‒ адвокат обвинуваченого у справі вбивства Амалії Торрес.

‒ Про що ви хотіли від мене дізнатися? ‒ негостинно запитав шериф. Він не надто поважав адвокатів.

‒ Сер, мені сказали, що ви двічі бачили, ще до вбивства, людину в костюмі байкера з біноклем біля дороги, яка розглядала околиці озера. Згодом там виявили тіло дівчини?

‒ Так, було таке. Я доповів про це поліціянту при розслідуванні. Вони вже, наскільки я знаю, затримали того байкера.

‒ Так, сер, він затриманий. Готується слухання у цій справі. Це мій підзахисний Ентоні Міллер.

‒ Ось і чудово, за вчинене правопорушення треба відповідати. Чи не згодні зі мною?

‒ Згоден, сер, але відповідати повинен злочинець, а з Міллером не все так просто. Аж надто все сходиться, всі докази лежать на поверхні й кричать ‒ Міллер вбивця. У нього мотиву немає, психічно він здоровий, нормальний хлопець. Зустрічався з цією дівчиною, збирався з нею одружитися і що ж? Раптом вирішив її вбити.

‒ Синку, я стільки на своєму віку бачив чесних і порядних людей, які потім ставали злочинцями! Шукай причину, тут ти правий, без неї злочину не буває. Я на всі твої питання відповів?

‒ Ні, сер, ще кілька питань. Як виглядав той чоловік?

‒ Зазвичай, як всі байкери. Розфарбована каска, чорний шкіряний костюм і байк з язиками полум’я. Не високий, можна сказати маленького зросту ‒ не більше п’яти футів, не міцної статури, швидше худорлявий. Стояв в касці й розглядав околиці озера. Я його бачив два дні поспіль.

‒ Подивіться на мій чопер, у нього був такий самий? ‒ запитав Алан і показав у вікно на свій транспорт.

‒ Не зовсім, у того передня веделка мала менший нахил і колесо не було так сильно винесено вперед. А за тюнингом схожий на цей.

‒ Сер, Ентоні Міллер зростом мало не шість футів. Тому я хочу докопатися до істини, щоб не постраждала невинна людина. У мене вже є факти, що хтось підставляє Ентоні Міллера. На вигляд, пазли злочину лягають як треба, але не все на цій картині вбивства збігається. Це якраз мене і не влаштовує, ‒ після цих слів Алан попросив шерифа підписати його свідчення.

‒ Якщо є сумніви, синку, шукай і добивайся істини, ‒ шериф міцно по-чоловічому потиснув Алану руку. Через п’ять хвилин Алан виїхав на хайвей, набравши швидкість, стрімко рухався в напрямку Грінвіла. Такий маршрут він вибрав невипадково, саме біля цих двох міст були скоєні вбивства дівчат, в яких звинувачували його підзахисного Ентоні Міллера. Алан хотів побувати на обох місцях злочину і переконатися, що їх скоїла одна і та сама людина. Після відвідин Джорджіани Алан їхав у Грінвіл, де в північній частині населеного пункту була знайдена без ознак життя Ліз Патерсон. Вона, як і Амалія Торрес, була мешканкою Атланти. Ентоні познайомився з нею після розриву відносин з Амалією. Їх роман почався несподівано, але Міллеру здавалося, що вони знайомі цілу вічність. Ліз так само відчула сильне захоплення Ентоні й будувала в своїй уяві щасливі плани. На жаль, їм не судилося здійснитися. Ліз була вбита через два тижні після Амалії. Алан хотів до темряви завершити всі справи в Грінвілі та сьогодні ж повернутися додому в Атланту, отже знову висока швидкість на чопері по 65 хайвею, і за годину адвокат вже в’їжджав у Грінвіл. В кінці міста Алан звернув на 73 шосе, та через півмилі вже був біля мальовничого озера порослого уздовж берега очеретом. Два тижні тому на північній стороні водойми рибалки виявили тіло Ліз Паттерсон. А перед тим, коли йшли до озера, помітили байкера в чорному шкіряному костюмі й шоломі, а його чопер був чорного кольору з оранжево-червоними язиками полум’я. Він у бінокль розглядав прилеглі околиці. Про все це вони повідомили в поліцію, яка незабаром прибула на місце злочину. При його огляді була знайдена порожня пачка від цигарок «Winston» та два недопалки. Згодом експертиза показала наявність на пачці відбитків пальців Ентоні Міллера, а склад слини на цигарках відповідав його зразкам. Ще на сирій землі було знайдено чіткий відбиток спеціального черевика байкера. При проведенні обшуку у Міллера було знайдено таке ж взуття, і розмір повністю збігся. Наявність у звинуваченні прямих серйозних доказів, дуже ускладнили позицію захисту Міллера. Алан відчував, якщо він не знайде вагомих аргументів на користь Ентоні, то розраховувати на виправдувальний вирок буде практично не можливо, а це ніяк не влаштовувало Сміта. Оглянувши місце злочину, Алан нічого там не знайшов, поліція дуже ретельно все обстежила. «Треба знайти тих рибалок і поговорити з ними. Може таки вдасться з’ясувати якісь нові обставини, що випали з поля зору поліції», ‒ подумав він. Прізвища і місце роботи двох рибалок в Алана було з собою, знайти їх в такому невеликому містечку як Грінвіл особливих труднощів не складало. Через десять хвилин Алан під’їхав до прокатного пункту кінофільмів, побачивши співробітника, звернувся до нього:

‒ Ви не підкажете, як мені знайти Кайла Еванса?

‒ А навіщо він вам потрібен?

‒ У мене до нього конфіденційна справа, я йому скажу особисто, ‒ ухилився від прямої відповіді Сміт.

‒ Тоді Кайл Еванс перед вами, сер. Кажіть, яка у вас справа?

‒ Кайле, ви один з тих рибалок, які знайшли вбиту дівчину. Я адвокат підозрюваного Алан Сміт. Хочу з’ясувати у вас кілька питань. Скажіть, ви бачили байкера, недалеко від шосе, перед тим як знайшли труп дівчини?

‒ Так, бачили, але ми його не дуже розглядали. Про нього згадали тільки потім, коли поліція робила опитування.

‒ Якого зросту був байкер?

‒ Складно сказати, ми далеко були від нього, визначити зріст з такої відстані без орієнтирів неможливо.

‒ На території можете точно вказати місце, де він стояв?

‒ Можу, а коли треба це зробити?

‒ Зараз. Я вас туди й назад відвезу на своєму чопері.

‒ Джиме, попрацюй за мене, ‒ попросив Кайл ще одного співробітника. Коли вийшли на вулицю Алан запитав Кайла:

‒ Він був на такому чопері як у мене? Той уважно подивився і, не замислюючись, впевнено відповів:

‒ Дуже схожий, але у нього був не такий байк. Я в байках розбираюся, надивився на них у фільмах. Тюнинг схожий, але сам байк ні. Цей більш стрімкий і витончений, а той наче кругліший був. То була більш рання модель.

‒ Ви молодець, Кайле, суттєве зауваження. Сідайте, поїхали на місце. Вони виїхали на 73 шосе та поїхали в бік озера. Через кілька хвилин Кайл підказав:

‒ Поверніть вліво до краю паркану, не доїжджаючи десяти ярдів, зупиніться. Коли приїхали на вказане Кайлом місце, він пальцем показав Алану і промовив:

‒ Ось на цьому місці він стояв.

‒ Точно на цьому?

‒ Абсолютно. Було десять ярдів до паркана, поруч росло невелике дерево. Ось воно, ‒ Кайл знову вказав пальцем, але вже на дерево. Алан почав уважно оглядати, вказану Кайлом ділянку, і знайшов тут три недопалки цигарок «Arte Ultra». Алан їх зібрав у присутності Кайла та дав йому підписати протокол.

‒ Кайле, з вами того дня був ваш друг Алекс Шерман. Він все ще працює водієм у хімчистці?

‒ Так, того дня я був з Алексом. Він працює там само, але сьогодні поїхав до Атланти.

‒ Кайле, на якому рівні відносно дерева був верхній край голови байкера? ‒ поцікавився Алан.

‒ На рівні ось цієї гілки, ‒ вказав свідок на нижню гілку дерева. Алан, дістав рулетку з сумки та попросив Кайла потримати її початок при землі, інший край розтягнув до гілки.

‒ Зріст байкера близько п’яти футів, півтора дюйма приберемо на відстань від голови до верхнього краю каски, ‒ підсумував Алан. Те, що ці дані збігалися зі спостереженнями шерифа Джорджіани, вголос говорити не став. Оглянувши місце і закінчивши вимірювання, Алан відвіз Кайла в пункт прокату фільмів. Подякувавши за допомогу, відразу поїхав назад до Атланти.

 

2

Вранці Алан біг за звичним маршрутом. Він такі пробіжки робив щодня, якщо тільки якесь термінове відрядження не ламало його звичний порядок життя. У цього способу підтримки здоров’я був один ворог ‒ телефон. Меггі часто радила не брати його з собою, та Алан не міг цього собі дозволити. Не взяти мобільний, це означало випасти з правоохоронної системи на цілу годину. Незабаром пролунав дзвінок. Алан не перериваючи бігу відповів. Дзвонила мати Міллера.

‒ Доброго ранку, Алане. Як ваше відрядження? Щось нове знайшли?

‒ Рейчел, все буде добре, повірте мені, але без вашої допомоги це зробити буде набагато складніше. Нам треба зустрітися і переговорити. Давайте сьогодні після п’яти я заїду до вас.

‒ Алане, Тоні теж хоче зустрітися з вами сьогодні.

‒ Я зранку у нього обов’язково буду. Дозвіл на відвідування Тоні мені вже заготували. Все, Рейчел, до зустрічі.

Незабаром Алан підбіг до свого дому. Коли відчинив двері, його накрила хвиля приємного запаху кави. Що може бути краще, ніж чашка кави після такої пробіжки.

‒ Алане, це ти? ‒ пролунав з кухні голос Меггі.

‒ А хто ще може прийти до тебе за моєї відсутності? ‒ жартівливо перепитав Алан. Не очікуючи відповіді, він проскочив у ванну кімнату і за хвилину звідти вже долинав шум води та його добре поставлений голос, що наспівував пісеньку з репертуару групи «Backstreet Boys».

‒ Алане, виходь з ванної, твій сніданок вже на столі.

‒ Йду, моя квіточко, ‒ весело відповів він. Коли Алан вийшов з ванної кімнати, то жартівливо підморгнув Меггі, та запитав:

‒ Що нам сьогодні Бог послав на сніданок?

‒ Мене, щоб я тебе нагодувала вівсянкою з молоком та круасаном з кавою.

‒ Що, круасан теж ти готувала?

‒ Ні, круасан тобі послав місцевий супермаркет.

Алан сів за стіл і почав снідати. Швидко поївши, він подякував дружині за сніданок, а Бога за послану йому дружину, і побіг перевдягатися, на ходу розмовляючи з Меггі.

‒ Люба, я поспішаю, а точніше спізнююся. В мене зранку зустріч з моїм підзахисним Ентоні Міллером. Я тобі казав про нього. Пам’ятаєш? Там така заплутана справа, всі докази начебто очевидні, бери та виноси вирок Міллеру, але мені інтуїція і досвід підказують, що не слід звертати уваги на розкидану кимось приманку. Поліція повелася на це і заковтнула наживку. Тепер Міллер під вартою, а мені доводиться докладати зусиль щоб витягнути Тоні з його імовірно майбутнього дому ‒ в’язниці. Якщо я йому не допоможу, то найближчими роками у нього буде двадцятирічна прописка в «Гірському Алькатрасі».

‒ Тоді поквапся, людина на тебе сподівається. Алане, ти талановитий адвокат, у тебе обов’язково вийде витягнути цього хлопця з в’язниці. Через хвилину Алан забіг на кухню поцілувати дружину. Перед тим як іти на роботу, він завжди виконував цю процедуру. Вони з Меггі були ще молодята, в їх відносинах тільки починали складатися родинні традиції. На вулиці Алан сів у червоний Ніссан «Тіана», виїхав на проїжджу частину вулиці та рушив на побачення з Міллером.

У виправній установі Алана обшукав співробітник охоронної служби та поставив кілька запитань, зокрема щодо наявності у нього заборонених предметів, після чого провів його в кімнату для побачень. Розташувавшись на стільці, Алан став очікувати Ентоні Міллера. Час в таких закладах завжди тягнувся дуже повільно. Нарешті, відчинилися двері, охоронець провів Міллера до столу, посадив його навпроти Сміта, та повернувся до дверей.

‒ Привіт, Тоні, як почуваєшся? ‒ поцікавився Алан, коли побачив зовсім геть згаслий погляд Міллера.

‒ Як себе може почувати людина, яка не розуміє за що її тут тримають. Я не здійснював вбивств, про які мені говорить шеф Романо.

‒ Тоні, я тут для того щоб не сталося помилки й ти не був засуджений. Мені потрібна твоя допомога, без неї буде дуже складно довести твою непричетність. Ти повинен своєму адвокату говорити тільки правду, як священику на сповіді. Готовий до цього?

‒ Так, Боже мій, я готовий на все тільки б вибратися звідси, ‒ благально промовив Ентоні, й на його очах заблищали сльози.

‒ Тепер я бачу, що ти зрозумів всю серйозність свого становища і готовий пригадати найдрібніші деталі подій останнього року, які відбулися з тобою і твоїми подругами. Для початку розкажи все, починаючи від знайомства з Амалією Торрес. Я буду твою розповідь фіксувати на диктофон, ‒ Алан промаркував початок запису показань підозрюваного Ентоні Міллера і дав сигнал йому починати.

‒ У вересні минулого року я з Тімом Кларенсом і Сарою Тернер ввечері пішли посидіти в бар «Вортекс» на Пічтрі стріт. Ми туди іноді ходили з друзями та нашими подругами. Там гарний інтер’єр, особливо, мені подобаються два байкери, один з них скелет. Та і бургерів кращих я ніде не їв ніж у «Вортексі». Через годину прийшов Рікардо Мораес з двома дівчатами під руку, він одразу підійшов до нас, перекинувся з нами парою фраз і хотів йти за інший столик. Я його зупинив та запросив приєднатися до нашої компанії. Мені відразу сподобалася Амалія Торрес, яку я цього дня вперше побачив. Вона була подругою дівчини Мораеса. З того самого вечора ми з Амалією не розлучалися цілий рік, і я вже збирався з нею одружитися, але в останній момент хтось їй надіслав моє фото, зроблене ще до знайомства з Амалією, де я цілуюся з Крістен Шварц. Проте дата на фото була свіжа. Саме, в цей час я був у відрядженні в Джорджіані. Я хотів їй пояснити, що цього не було, але Амалія нічого не хотіла слухати. Розрив відносин з Амалією став невідворотним, після цього ми з нею більше не бачилися. Деякий час я був один, мені не хотілося ні з ким зустрічатися після неї. В один з вечорів ми з друзями допізна засиділись у барі. Заклад закривався, і нас та ще одну компанію бармен мало не силою виштовхав на вулицю. Всі сіли в автомобілі та почали роз’їжджатися по домівках. Залишилися біля бару я і ще одна дівчина. Вона не поїхала з друзями, бо їй треба було в інший бік. Виявилося, що нам з нею було по дорозі, вона жила за кілько кварталів від мого будинку. Я посадив її на чопер і повіз додому. З цього вечора ми з Ліз Паттерсон почали зустрічатися. Нам було добре і, незабаром, я зовсім забув Амалію Торрес. Наші зустрічі з Ліз закінчилися несподівано, як і почалися. Вона кудись пропала та не відгукувалася на мої дзвінки. Якось перед тим згадувала, що до мене у неї був хлопець, здається, на ім’я Томмі, але його прізвища вона не називала. Я подумав, що вона повернулась до нього. Днів через десять, коли я їхав по роботі до Джорджіани, мене зупинили поліціянти, вдягли наручники, зачитали права та оголосили, що я підозрююся у вбивстві двох дівчат. Так я опинився тут. Ось і вся історія, яка перевернула моє життя. Мене звинувачують у тому, чого я не робив.

‒ Ентоні Міллер, коли ви були в цьому році в околиці північної частини Джорджіани біля лісового озера?

‒ Я там ніколи не був і не знаю в тому районі жодного озера, ‒ впевнено відповів Тоні.

‒ Добре, дайте відповідь, коли в цьому році ви були на озері, що знаходиться за півмилі в північно-західному напряму від Грінвіла.

‒ На озері біля Грінвіла я ніколи не був, ‒ так само заперечив Міллер.

‒ Ентоні, на місці вбивства Амалії Торрес поліцією знайдений уламок розбитого стоп-сигналу від Чопера. Експертиза показала, що він належить вашому транспортному засобу. Що можете сказати з цього приводу?

‒ За дві доби до того дня, як була вбита Амалія, я пішов після роботи на підземний паркінг і там виявив на байці розбитий ліхтар. Я добре пам’ятаю, він був цілий, коли я ставив його на паркінгу в будівлі бізнес-центру. Може хтось виїжджав і зачепив його. Не знаю, хто і як його розбив, але я це виявив на паркінгу до вбивства Амалії.

‒ Скажіть, а уламків лежало на підлозі багато?

‒ Їх там взагалі не було, за винятком кількох шматочків завбільшки за горошину. Я тоді ще здивувався і подумав, може, хтось прибрав їх, що б я не відразу звернув увагу на розбитий ліхтар.

‒ Ентоні, скажіть ви палите? ‒ поставив своє наступне питання Алан.

‒ Палю, ще в школі почав в останньому класі

‒ Які цигарки ви палите?

‒ Завжди одні й ті ж ‒ «Winston».

‒ Ентоні, на місці вбивства було знайдено порожня пачка і два недопалки від цигарок «Winston». На пачці є ваші відбитки пальців, а на недопалках ваша слина. Можете сказати, як вони туди потрапили?

‒ Тільки одне, я там не був і не знаю, як вони там опинилися.

‒ Скажіть, з ким ви зустрічалися до Амалії Торрес і як довго?

‒ До Амалії я недовго зустрічався з Крістен Шварц. Ми навіть не зустрічалися, а так кілька разів поцілувалися та і все, а Рікардо Мораес сфотографував нас і виклав фото в Інтернеті.

‒ Крістен через це перестала з вами зустрічатися?

‒ Ні, я же кажу, ми з нею не зустрічалися. Так, школярські вибрики, я з нею ще підлітком пару разів цілувався. Ми з Крістен просто друзі, вона тоді посміялася, та ми й забули про ті фото.

‒ Ентоні, хто з ваших подруг або знайомих дівчат їздять на байках?

‒ Тільки Крістен Шварц, крім неї більше ніхто.

‒ У неї є байк, якого він кольору?

‒ У Крістен «Хонда» Шадоу 750 кубів, чорного кольору.

‒ Вона у неї тюнингована?

‒ Так, коли Крістен побачила мій чопер, їй дуже сподобався тюнинг на ньому. Вона попросила щоб я зробив на її байку такий самий. Через тиждень вона їздила на своїй тюнінгованій Хонді. Я спочатку був проти цього, але Крістен вмовила мене.

‒ Ваші байки сильно схожі зовні після такого удосконалення? ‒ знову запитав Алан.

‒ Ні, тільки забарвленням, у нас же різні моделі, ‒ впевнено відповів Ентоні.

‒ Тоні, тебе затримали, тому що ти був у чорній шкіряній куртці та на байці з полум’ям. Так була одягнена і на такому ж байці людина, помічена свідками в день вбивства дівчат поруч з місцем злочину . Ти заперечуєш своє перебування в цих місцях. Висновок напрошується сам собою, хтось тебе свідомо підставляє. Як думаєш, хто це може бути? Шукати треба, перш за все серед ймовірних твоїх ворогів.

‒ У мене немає ворогів, я навіть не знаю на кого подумати. З хлопцями у мене з усіма гарні дружні стосунки, ніколи жодних конфліктів не було.

‒ Все, Ентоні, на сьогодні ми закінчили. У мене ще зустріч з детективом, який веде розслідування цих двох убивств і твоєю матір’ю. А ти згадуй, з ким у тебе колись була хоч найменша сварка, або кому ти перейшов дорогу, ‒ після цього, Алан звернувся до охоронця, ‒ виведіть, будь ласка, затриманого.